Вічна пам'ять полеглим на полі бою, Честь і слава - живим героям!
Пам'ять людська! Через велетенський швидкоплин десятиліть прориваються до тебе спогади - миттєвості найстрашнішої, найжорстокішої в історії нашого народу війни. Війни не на життя, а на смерть, війни в якій фашизм ніс Україні довічне рабство або повне знищення нації.
22 червня 1941 року гітлерівські війська віроломно вторглися на територію, порушивши Договір про ненапад. Сто дев'яносто дивізій Німеччини та її союзників розгорнули бойові дії вздовж західного кордону - від Баренцевого до Чорного моря. О четвертій годині ранку німецька авіація скидала бомби на Київ та інші міста України. Наші війська чинили героїчний опір. Мужньо тримали оборону захисники Брестської фортеці, Києва, Одеси, Севастополя, Ленінграда, Москви та інших міст, воїни військових округів.
Страшне слово „війна" увірвалося в життя людей. Затамувавши подих, слухали вони урядове повідомлення про напад фашистської Німеччини. Важко передати, якою трагедією для них був перший день війни. Усіх охопило пронизливо-щемливе почуття тривоги за свою Вітчизну, за життя рідних і близьких, над якими нависла смертельна небезпека. Але і в ті червневі дні всі вірили, що ворог буде розбитий, а перемога буде за нами.