top of page

   Практичний психолог

 

           Плахтій

        Анна  Віталіївна

Плахтий А.В..jpg

Педагогічне кредо: «Без дітей, не можна було б так любити людство» (Достоєвський Ф.М.)

Тема, над якою працює: «Забезпечення оптимальних психологічних умов для збереження психологічного здоров'я дитини, за допомогою розвивальної ігрової діяльності з дітьми та просвіти батьків та педагогів»

 

Реалізацію теми бачить у систематичній роботі з дітьми, а саме:

·    спостереження за поведінкою та емоційним станом дітей у групі та в режимні моменти;

·    проведення корекційно-розвивальних програм;

·    проведення розвивальних ігор з дітьми;

·    просвітницька та консультативна робота з вихователями та батьками щодо поліпшення психологічного здоров'я дитини.

 

Індивідуальні консультації: четвер – 15.30 – 16.30

Фрази, які потрібно казати дитині щодня

Без названия (1).jpg
Без названия.jpg
Без названия (2).jpg

Психологічне здоров"я                дітей

dla-imynitety.png
yak-zberegtu.jpg

"Якщо дитина вже залипла в цифру"


Рекомендації для батьків:

  • Не впадайте у відчай. Усе можна виправити.

  • Не забирайте у дитини девайс. Вона сприйме це як агресію, порушення особистих меж, приниження. Крім того, різке зникнення об’єкта залежності без
    будь-якої заміни може мати різко негативні наслідки.

  • Зменшуйте час «спілкування» з девайсом поступово. Для початку встановіть
    чіткі правила його використання:

– виділіть певний час — не більше ніж півгодини на день для дошкільника;
– виділіть певні місця в квартирі та забороніть користуватися девайсом в інших, наприклад, у кухні, в спальні;

  • Запропонуйте згодом цікаві й захопливі для дитини заняття саме у встановлений час і визначеному місці. Так, непомітно для дитини ви поступово «відвоюєте» її у девайса.

  • Показуйте особистий приклад і діставайте власний девайс при дитині якомога рідше і винятково для розв’язання конкретного завдання.

  • Приділяйте дитині увагу. Якомога частіше дивіться їй в очі. Вибудовуйте довірливі стосунки. Демонструйте свою любов і душевне тепло. Проводьте якомога більше часу разом.

  • Концентруйтеся разом на кожному процесі й шукайте те, що дає почуття радості та задоволення. Практикуйте разом з дитиною усвідомленість:

– коли разом їсте, звертайте увагу на смак, зовнішній вигляд продуктів;
– під час прогулянки — на запахи навколо, відчуття вітру на обличчі, звуки дощу;
– під час спілкування — не відволікайтеся ні на що інше.

  • Намагайтеся поступово замінювати задоволення, отримані за допомогою девайса, на задоволення із реального життя.

  • Створюйте спокійну і просту обстановку довкола дитини. Будьте організовані. Підтримуйте передбачуваний і розумний розклад дня. Уповільніть ритм життя, не поспішайте, не метушіться. Насолоджуйтеся кожною миттєвістю і простими речами в житті.

  • Гуляйте з дитиною якомога більше на свіжому повітрі. Ліпше не на гамірних
    вулицях, переповнених сенсорними стимулами — мерехтінням вогнів, шумом машин тощо, а в парку, в лісі, на природі.

  • Не бійтеся, якщо дитині стане нудно. У нудьзі, не заповненій інтернетом, криються колосальні можливості: саме в ній рукавичка перетворюється на щеня, а з гілок будується фортеця. У ній народжуються плани і кроки з їх реалізації, створені самою дитиною. Можливо, це станеться не одразу: нічого не народжується швидко. Але не прагніть одразу заповнити час дитини і вигадати їй заняття — не позбавляйте її ініціативи і відповідальності.

  • Не робіть трагедії з можливих «зривів». Продовжуйте працювати далі, і вам все вдається.

Спільний сон з дитиною: користь чи шкода?

27-01-2019

Спільний сон з дитиною — явище, яке нині набуло масового характеру. Багато мам сплять поруч зі своїми дітьми до 12 років, а іноді і довше. Якщо діти сплять з батьками кілька разів на рік, то хвилюватися не варто, позаяк це не зумовлює негативних наслідків. Інша справа, коли така поведінка систематична. Не дитина звикає до спільного сну з батьками, вони самі привчають її до цього. Що спонукає батьків сповідувати спільний сон з дитиною? Серед причин можна виокремити, зокрема такі:

  • психоемоційна недосвідченість, неготовність до батьківства й відповідальності;

  • низька стресостійкість матері, надумана тривога за дитину й надмірне бажання вберегти і захистити свого малюка від нічних жахіть, страхів, фізичного болю тощо;

  • проблемні стосунки між чоловіком та жінкою, сексуальна дисгармонія. Жінки часто прикриваються дитиною, аби уникнути близькості з чоловіком — «Вона ж маленька, її потрібно годувати, я повинна бути поруч»;

  • бажання контролю і влади у родині з боку жінки. Така поведінка зумовлює гіперопіку над дитиною, нівелює роль чоловіка у сімейному житті;

  • психічна або сексуальна патологія — педофілія чи розбещення (лише у крайніх випадках).

Привчаючи дитину до спільного сну, батьки створюють підгрунтя для розладів психологічного стану дитини, зокрема:

  • розвивається емоційна нестабільність, виникають часті зміни настрою, вередливість, неспокійний сон;

  • складається хибне уявлення про сімейну ієрархію. У кожного члена сім’ї є власне місце в домі, і для батьків — це їхнє ліжко. Тож коли мама бере дитину до себе в ліжко, вона несвідомо дає малюку сигнал «про його першість над батьком». Якщо такі ситуації повторюються, то батько зазвичай втрачає в очах дитини авторитет і довіру;

  • розвивається інфантильність, небажання й невміння долати складні життєві ситуації, підвищується тривожність й ускладнюються вікові кризи;

  • порушується автономність особистості. Якщо порушити особистий простір дитини, то в її поведінці з’являться роздратування й агресія. Доволі часто дитина стає повністю залежною від батьків, оскільки відчуває себе маминим продовженням, а не окремою особистістю з власними бажаннями та потребами.

Батькам складно самостійно зрозуміти, що саме спонукає їх брати дитину до себе в ліжко. А дитині, яка звикла до комфортного сну з мамою чи татом, складно відмовитися від такого «привілею». Як уникнути цього? Насамперед, вкладати дитину в її ліжечко. Малюк має відчувати і знати, що в нього є власний куточок і батьки це поважають. Важливо приходити до дитини, але не брати її до себе в ліжко навіть «на кілька хвилин». Якщо малюк погано спить і часто прокидається, варто посидіти поруч, заспівати пісеньку, приголубити, заспокоїти, навіть якщо це доведеться робити 10 разів за ніч. І найголовніше, необхідно усвідомити, що привчити дитину спати в її ліжечку — довгий і копіткий процес. Малюк може вередувати чи впадати в істерику. Дорослим варто запастися терпінням і витримкою. За два-три місяці ситуація має нормалізуватися.

Дорослим не слід затягувати з візитом до психолога чи сподіватися, що дитина «переросте» цілу гаму проблем, які може спричинити спільний сон батьків з дитиною. Лише кваліфікований фахівець зможе надати батькам професійну допомогу і виявити, що насправді спонукає їх брати дитину до себе в ліжко.

"Що можна і чого не можна робити, готуючи дитину до школи?"

21-01-2019

Зовсім не слід:

  • змінювати режим дня дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор;

  • оцінювати все, що робить дитина так, як оцінюється діяльність учня;

  • «проходити» з дитиною програму першого класу, насильно замінюючи гру навчанням.

Необхідно:

  • прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;

  • навчити її долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;

  • вчити дитину слухати і чути оточуючих, поважати чужу думку, розуміти, що власні бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.

Світогляд дитини, знання, які вона має про довкілля від найближчих його явищ і до подальших, які вона засвоїла, коли пощастило подорожувати з батьками, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, від друзів тощо:

 

  • що знає дитина про себе (прізвище, ім’я, адресу), про свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), про своє місто;

 

  • що знає про явища природи (пори року, їх послідовність), місяці кожної пори року, їх послідовність, дні тижня, частини доби;

 

  • що знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці – за своєю вихованістю-невихованістю; добротою, чуйністю-байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні й непорядні люди;

 

  • що знає дитина про сучасну техніку, транспорт.

 

  • перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, із яких звуків складаються слова, які вона промовляє. Вона має навчитися робити звуковий аналіз слів.

"Чи потрібно наказувати дитину?"

Рішення про покарання неслухняного малюка батьки приймають самостійно. Головне - вибрати правильний підхід. Дитина має зрозуміти, що так робити не можна.

Кілька десятиліть тому почали вестися суперечки серед батьків і педагогів з приводу покарання дитини. Одні виступають за те, що дітей не можна карати, особливо до певного віку, інші - що без покарання дитина «сяде на шию» і не буде слухатися. Чи є "золота середина» ? Чи можна покарати дитину так, щоб не заподіяти шкоди психіці, не налаштувати її проти себе, не проявляти фізичного і психологічного насильства? Виявляється, можна. Пропонуємо Вам 7 альтернативних способів покарання дитини.

1. Спробуйте забезпечити своєму малюкові середовище існування, де небезпечні для здоров'я і допитливості предмети знаходяться поза його зоною доступу. Адже дивно очікувати від дитини байдужості до дорогої порцелянової статуетки, якщо вона знаходиться на рівні її очей.

2. Перед тим, як покарати своє чадо за витівку, в першу чергу поставте себе на його місце. Часто трапляється, що дитина вже все усвідомила і дуже злякалася наслідків. У такому випадку подібне точно не повториться. Потрібно провести бесіду з малюком щодо ситуації, в кінці якої він сам повинен винести вердикт: «Я більше так не буду!»

3. Обов'язково піклуйтеся про дитину і розповідайте про свої почуття щодо події: «Коли я була маленькою, мене теж це цікавило». Малюк повинен знати, що його погана витівка ні в якому разі не відіб'ється на вашему відношенні до нього, ви все одно його любите. (Ніколи! не кажіть дитині, що вона погана, і ви її за таку поведінку не любите.)

4. Вчиться співпрацювати і домовлятися з дитиною, пропонувати їй альтернативи. Наприклад, малюк любить рвати книжки або розмальовувати в них картинки? Поясніть, що книжки рвати не можна (розмальовувати теж). Однак є журнали з яскравими картинками, які можна сміливо порвати або розмалювати каляками (кілька таких мають бути в полі зору). Любить ламати іграшки, бажаючи подивитися, що там всередині? Запропонуй йому коробку з кількома іграшками, які можна сміливо розкручувати і ламати (це можуть бути іграшки-конструктори, зламаний годинник тощо).

5. Діти часто роблять «шкоду», коли їм замало маминої або татової уваги. Таким чином вони намагаються привернути її. Щоб подібне не відбувалося, наповніть емоції дитини собою: обов'язковий контакт очей ( «подивися на мене, будь ласка»), погладьте її по спинці або візьміть за руку, подаруй їй свою увагу.

6. Пропонуйте малюкові вибір. Якщо, наприклад, збір на прогулянку - це постійні істерики з боку карапуза, спробуй дати йому вибір: «Куди ти хочеш, щоб ми з тобою сьогодні пішли: на дитячий майданчик або на прогулянку в парк?», «Які колготки сьогодні одягнемо: помаранчеві або сині?». Так малюк відчує свою значимість і зрозуміє, що батьки прислухаються до його думки. За таким же принципом можна організовувати і обід дитини ( «З якої тарілки хочеш їсти суп?», «Ти спочатку будеш їсти кашу, а потім котлету, або навпаки?»). Саме так чинять хороші батьки.

7. Спробуйте рідше використовувати слова, що містять частку «не».Пам'ятайте: заборонений плід завжди солодший. Замість «Не бігай» краще сказати «Стоп!» або «Давай підемо повільніше». Замість «Не чіпай!» - «Будь ласка, обережніше».

"Навіщо дітям потрібен режим дня?"

Чимало батьків нехтують режимом дня своєї дитини. У них завжди напоготові стандартна відповідь: «А нам педіатр нічого про це не говорив» або «Так режим є в дитячому садку, а вдома він навіщо?». Як наслідок, до шести років у багатьох дітей у тій чи тій формі розвивається невротичний стан, з’являються маніпулятивні й істеричні прояви. Батьків такі обставини дратують, хоча їх можна було уникнути. Яку ж роль у розвитку дитини відіграє режим дня та чи справді так важливо його дотримуватися?

Для дітей раннього та дошкільного віку режим — основа виховання. У перші три роки життя працездатність нервової системи часто змінюється, а тому діти перебувають у постійному фізіологічному стресі. Сюди слід додати ще й ріст скелету, розвиток внутрішніх органів і головного мозку, насичене бурхливе емоційне життя й вікові кризи. Можна лише дивуватися, як дітям вдається з усім цим впоратися. Саме правильний режим і запобігає перевтомі, зміцнює здоров’я, допомагає витримати колосальні навантаження.

Що таке правильний режим дня?

Правильний режим дня — це раціональне чергування різних видів діяльності й відпочинку. Ще сто років тому педагоги й педіатри дійшли висновку, що дотримуючись режиму дня, можна виховати здорову дитину, а її розвиток спрямувати в правильному напрямі.

Утім, мало хто з сучасних батьків може похизуватися дотриманням правильного режиму дня дитини. «Яка різниця, коли він/вона лягає спати?», «Він/вона ж тата до ночі з роботи чекає», «У мене немає часу з ним/нею марудитися!» — такі фрази часто лунають у кабінеті практичного психолога.

Якщо дитина недосипає, мало гуляє на свіжому повітрі, її працездатність знижується, вона швидко втомлюється, скаржиться на головний біль. І, як наслідок, в дитини розвивається психосоматика. Батьки починають водити її до лікарень, лікарі лікувати незрозуміло від чого. Хоча насправді проблема криється в порушенні режиму дня. А це в поєднанні з неправильними умовами виховання, несприятливим психологічним кліматом у родині часто призводить до виникнення в дитини невротичних процесів, тобто відхилень в її душевному здоров’ї.

До симптомівдитячого неврозу належать:

  • тривожність;

  • поганий сон;

  • відставання у фізичному розвитку;

  • дратівливість;

  • неадекватні реакції;

  • нервові тики;

  • кишкові кольки.

Привчившись до режиму дня в дитячому садку, удома дитина, як правило, знову потрапляє у звичну обстановку без правил і обмежень. Цього достатньо, щоб розпочався невротичний процес. Тому батьки завжди можуть звернутися по допомогу до практичного психолога чи вихователя групи й розпитати про розпорядок дня, з’ясувати, що за чим має відбуватися і чому. Звісно, дотримуватися ідентичного розпорядку вдома інколи складно. Тож до нього можна внести незначні корективи, які враховуватимуть умови життя родини. Завдяки цьому дуже швидко і в дитини, і в батьків сформується умовний рефлекс. Зазвичай для цього потрібен строк не менш як 21 день.

Режим дня — не найскладніше, чого можна навчити дитину. Для цього потрібна лише любов батьків і їхнє усвідомлення своєї відповідальності. Дотримання батьками режиму дня привчає дитину до організованості, полегшує життя як їй самій, так і батькам. Надалі такій дитині значно легше адаптуватися до умов дитячого садка, школи. Правильний режим — це ще й профілактика багатьох захворювань, зокрема й невротичних.

1 / 1

Please reload

bottom of page